Теоретико-перекладацькі універсалії

Теоретико-перекладацькі універсалії

Будь – яка наука має набір універсальних понять, які приймаються і визнаються всіма дослідниками незалежно від їх поглядів на ті, чи інші явища в рамках даної науки. Такі поняття є і в перекладознавстві. Деякі з них в ході історії міняли свій зміст, але більшість залишається незамінною і її можна віднести до теоретико – перекладацьких універсалій.

Оскільки теорія перекладу, як наукова дисципліна сформувалась на основі цілої низки сучасних уявлень про мову і людське суспільство, воно тісно пов’язано з гуманітарними науками, передусім філологічними, і багато понять взяті якраз звідти, які й лягли в основу термінологічного апарату перекладознавства. В коло цих наук входять: лінгвістика, в тому числі загальне мовознавство, лінгвостилістика, теорфонетика, теорграматика, лексикологія, сенасіологія, психолінгвістика, когнітивна лінгвістика, комунікативна лінгвістика, лінгвістика тексту, теорія комунікації, теорія інформації, літературознавство та інші дисципліни.

Так, ключові поняття для теорії перекладу «мова» та «те..» розуміються в рамках сучасної лінгвістики відповідно як система природно створених умовних знаків, які застосовуються  з метою комунікацій і як всі види усної та письмової реалізації цих знаків.

До основних теоретико – перекладацьких універсалій відносять, зазвичай, такі поняття:

  1. ВТ – вихідний (початковий) текст – тенет, який підлягає перекладу.
  2. ВМ – вихідна мова – природна мова, знаками якої за подаваний ВТ.
  3. ТП – перекладений текст – такий, який виник в результаті перекладу.
  4. МП – мова перекладу – будь – яка природна мова, знаками якої закодований ТП.
  5. Еквівалентність – міра відповідальності перекладеного тексту, не залежно від мови перекладу.
  6. Адекватність – відповідність перекладеного тексту меті перекладу (слід зазначити, що деякі перекладачі дотримуються іншої думки що до цього поняття).
  7. Одиниці перекладу – мінімальні оперативні частини процесу перекладу.
  8. Трансформація – перекладацьке перетворення.
  9. Перекладність – принципова можливість досягнення еквівалентності стосовно всього тексту чи якоїсь його частини.

Наші знання про переклад доповнюються та вдосконалюються і тому зрозуміло, що деякі з цих універсалій можуть бути уточнені, або їх склад поповниться новими.

Мова як засіб передачі інформації. Інформація тобто відомості про що – не будь, нові чи відомі, передаються різними способами. Інформацією користуються всі живі істоти. Є механізми автоматичної передачі інформації (наприклад генетичний код). Інший спосіб отримання інформації – органи сприйняття. Величезну кількість інформації живі істоти отримують через органи сприйняття. Це може бути інформація із оточуючого світу і з середини живого організму. Холод, світло, предмети, биття серця організм сприймає безпосередньо через свої рецептори. Нарешті третій спосіб передачі інформації – двохступеневий, який включає в себе перші два. При третьому способі інформація кодується, тобто зашифровується в умовні знаки (так само, як при автоматичному кодуванні всередині організму), а потім код поступає на рецептори сприйняття і вони його розшифровують.

Цей третій спосіб кодування інформації зустрічаються і у тварин, і у людей, але людина створила (?!) найбільш різноманітних способів і найбільш універсальні з них – мовний код. Він дозволяє закодувати та передати будь – яку інформацію без обмеження тематики.

Теорія інформації була сформульована вперше в 1948р. К.Е. Шеннонном і Н.Вінером і існує з тих пір як самостійний науковий напрям. Саме вона слугувала базою для створення потужних інформаційних систем (комп’ютер, Інтернет).

Але стосовно перекладу нас цікавить не внутрішня структура інформації а її узагальнені типи, які накладають свій відбиток на особистості веріальних текстів, в першу чергу – текстів живих мов.

Для зручності надалі будемо розрізняти такі умовно розмежовані типи інформації:

  1. Пізнавальна (когнітивна) інформація – об’єктивні відомості про оточуючий світ. Передаючи їх, мова виконує когнітивну або референційну функцію.
  2. Оперативна інформація – передбачає повні дії або спонукає до них; мова при цьому виконує апелятивну (спонукальну) функцію.
  3. Емоційна (експресивна) інформація – місить відомості про людські емоції. Тут мова виконує експресивну функцію.
  4. Естетична інформація – інформація, яка передає людині відчуття прекрасного, потреба в цьому виді інформації така велика, що людина створила особистий тип текстів, які спеціалізуються на передачі естетичної інформації – художні тексти. Проте слід зазначити, що відчуття прекрасного – це одна із емоцій, тому цей тип інформації можна розглядати як різновид емоційної (експресивної) інформації, яка реалізує особливу функцію мови.

Універсальність мовного коду полягає в тому, що його знаки здатні передавати одночасно всі чотири типи інформації. У висловленні «Світить сонце» одні і ті ж знаки передають і когнітивну, і оперативну, і емоційну, і естетину інформацію.

Мовний код складається з мовних знаків, які мають двосторонній характер. Кожний з нас має план вираження та план змісту. Різні знаки збігаються у плані змісту, але розрізняються в плані вираження. Збіг у плані змісту не повний, але достатній щоб перетворити одну мовну знакову систему з іншою.

Знаки мовного коду спочатку виникли як звукові сигнали. Комплекс мовних сигналів, що звучать, склав мовлення, яке організувалось в усний текст. Інформація, яка передається усно, завжди базується сприйнятті людини в даний момент і фіксується тільки в її пам’яті, цей тип фіксації не дозволяє через певний час відновити інформацію у всій її повноті, тобто як зв’язний, цілий текст. Істотну частину такої інформації з часом людина втрачає.

Однак людина розширила можливості мовного коду створивши графічний варіант мовних знаків або писемність. Графічна фіксація інформації дозволила зберігати її в часі у вигляді цілого тексту і передавати її не тільки від людини до людини при спілкуванні, але також з покоління до покоління.

Переклад як особливий вид комунікації. Мовний код – основний засіб комунікації, тобто спілкування людей один з одним. Люди спілкуються, як ми знаємо, і жестами, і мімікою, але мова за можливостями комунікації унікальна. З появою графічного варіанта мовного коду появилась можливість спілкуватися через посередника – письмовий текст, передати інформацію на віддаль та в часі. Розвиток техніки дозволив також фіксувати текст, що звучить (магнітна стрічка, лазерні диски, DVD тощо) і передавати текст, що звучить на віддалі.

В процесі спілкування інформація передається по мовному каналу від джерела до реципієнта. Базовою умовою передачі інформації по мовному каналу є мовна компетентність, іншими словами: джерело та реципієнт повинні володіти однією і тією ж самою мовою, інакше не відбудеться розкодування інформації. Але і за такої умови повністю інформація ніколи не доходить. Це пов’язано із спеціальною людського сприйняття. Обсяг отриманої інформації безпосередньо залежить від рівня компетентності реципієнта стосовно змісту і формальних ознак інформації, яка закодована певною мовою.

Компетентність може бути:

  1. Професійною, тематичною, щоб фізик – теоретик міг повідомити своєму колезі нову інформацію, у них повинен бути одинаків рівень базової компетентності.
  2. Віковою 5 – річна дитина не зрозуміє дорослого і vice versa.
  3. Ситуативною при усному спілкуванні знайомих людей рівний рівень компетентності (спільний життєвий досвід) допомагає їм зрозуміти один одного.

В будь – якому випадку високий рівень рівності компетентності, окрім забезпечення повноти передачі інформації, дозволяє економити мовні знаки, не кодувати ту її частину, яка входить в базову компетентність.

Дотепер ми говорили про особливості одномовної комунікації. Можливість двомовної комунікації базується на збігу мов в плані змісту. Хоч, слід зазначити, системи значень ніколи повністю не збігаються, окремі відмінності не заважають їх ототожнювати.

Двомовна комунікація здійснюється за допомогою перекладу. Тому переклад є перетворення тексту (усного чи письмового) на одній мові в текст на іншій мові із збереженням плану змісту, настільки це дозволяє тотожність чи подібність системи значень і при забезпеченні умов комунікації (тематична, вікова, ситуативна компетентність).

При цьому план змісту трактується максимально в широкому розумінні і охоплює такі типи значень

1) референційне значення (семантика);

2) прагматичне значення;

3) внутрілінгвістичне значення (синтактна).

Відомо, що при перекладі найбільш зберігається перший тип значення, а менше решта.

При перекладі інформація іде від джерела (Д) до реципієнта (Р) не безпосередню, а через посередника – перекладача (П).