Частини мови в англійській мові

Частини мови в англійській мові

В сучасній англійській мові, як і в українській, слова за їх значенням і граматичними ознаками поділяються на класи, що звуться частинами мови (parts of speech).

Іменник (the noun), прикметник (the adjective), займенник (the pronoun), числівник (the numeral), дієслово (the verb) і прислівник (the adverb) – самостійні частини мови (notional parts of speech).
Прийменник (the preposition), сполучник (the conjunction), частка (the particle), артикль (the article) – службові частини мови (function words). В окрему частину мови виділяються вигуки (interjections), які не належать ні до самостійних, ні до службових слів.

Самостійні частини мови, в свою чергу, можна поділити на іменні (іменник та прикметник) – ті, що позначають предмети, речовини, явища, абстрактні поняття та їхні якості, займенник, що власного значення не має, але вказує на предмети, явища тощо та числівник, що позначає їхню кількість, і дієслово та його неособові форми із значенням дії чи процесу. В українській мові іменні частини мови мають розгалужену систему форм, що оформляються закінченнями. Ці форми визначають функцію цієї частини мови у реченні і вказують на її зв’язок з іншими словами у реченні. Система форм іменних частин мови в англійській мові суттєво простіша.

Функції та класи службових частин мови – прийменника, сполучника, частки та вигуку в основному співпадають у англійській та українській молі, проте в англійській мові іменник мас при собі ще один клас службових слів – артиклі, що не мас українського відповідника.

Традиційне розташування вивчання частин мови в українській (та й в російській) мовах визчасться питомою вагою основної і иайбагатшої на форми частини мови -іменника, що мас рід (чоловічий, жіночий та середній), 7 відмінкових форм, закінчення яких залежать від того, до якої з трьох відмін належить іменник, та число. Англійський іменник не поділяється на граматичні роди, присвійний відмінок, що традиційно визнається граматистами, має обмеження у вживанні, а відмінності в утворенні множини мають характер правила та винятків, не класифікації на певні типи відмін. Бідність форм іменника не робить його вивчення першочерговим, і тому не може слугувати підставою для винесення на перше місце у курсах граматики.

Другою важливою, залежною від іменника частиною мови в українській мові є прикметник – частина мови, що позначає на якість предмета. Узгоджуючись із іменником у роді, числі і відмінку, та маючі власне прикметникові категорії – ступені порівнення – ця частина мови теж посідає значне місце в українській граматиці і займає значний час навчального часу у вивченні мови. Англійський прикметник не має ніякого узгодження з іменником, і єдиною формою, що має граматичне вираження, є ступені порівняння, утворення яких має доволі регулярний характер із незначною кількістю винятків. Отже, винесення на друге місце прикметника при вивченні англійської мови теж не є виправданим.

Займенник, утворюючи разом з іменником групи слів у функції підмета та додатка, логічно входить у групу іменних частин мови. Кількість форм у англійського займенника, безумовно, також є меншою, ніж у українського, а його менша залежність від іменника теж не ставлять займенник на місце, що могло б передувати іншій, центральній для англійської граматики частини мови.

Числівник, своєю парадигмою подібний до іменника та прикметника теж не може посідати місця, що могло б передувати англійському дієслову. У курсі шкільної граматики числівник, безумовно, не є частиною мови, що визначається високою частотністю вживання (якщо не брати до уваги вивчення дисциплін математичного циклу англійською мовою), а відносна простота утворення форм теж не спонукає до першочергового його вивчення.

Прислівник, частина мови, що в англійській мові відзначається відносною простотою утворення та гнучкістю щодо розташування у реченні, природно ставить його вивчення після основних іменних частин мови.

У центрі граматичної системи сучасної англійської мови стоїть дієслово. За кількістю форм, граматичних категорій, за детальністю позначення різних відтінків граматичного значення дієслово не має собі рівних в англійській мові. Особливі труднощі для україномовного учня, безумовно, становлять ті граматичні форми, що не мають українських відповідників. При співставленні часових форм, форм виду, стану, способу значні неспівпадіння не тільки обсягу граматичних форм, а і самої сутності категорій (так, в українській мові категорія виду відображає протиставлення доконаного і недоконаного виду, а англійський вид – це протиставлення дії, тривалої у часі, дії, позбавленної ознаки подовженості), та наявність категорій вже і зовсім нехарактерних для української мови (перфект, майбутній час з точки зору минулого) ставить дієслово на перше місце у вивченні англійської граматики.

Неособові форми українського дієслова – інфінітив, дієприкметник та дієприслівник – набагато менше, ніж в англійській мові, відображають власне дієслівні категорії. Українські інфінітив та дієприслівник – таки відображають видові відмінності (читати-прочитати, читаючи-прочитуючи чи одягати-одягатися, одягаючись), а дієприкметник майже повторює парадигму прикметника. На відміну від української мови неособові форми англійського дієслова (інфінітив, дієприкметник та герундій) мають значну кількість дієслівних граматичних категорій, що нерідко приводить до того, що українські відповідники неособових форм – це особові форми українського дієслова. В англійській граматиці всі – і особові, і неособові форми розглядаються у одному великому розділі.

Дієслово в англійській мові – і за своєю питомою вагою, і за кількістю та способами утворення граматичних форм – безумовно, центральна частина мови. Отже, розгляд частин мови почнемо саме з дієслова.