Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету та комунікативні табу

Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету та комунікативні табу

У мовленні кожної людини, арсеналі її комунікатив­них засобів значну роль відіграє мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет— система стандартних, стереотипних словесних формул, які вживають у ситуаціях, що повторюються повсякденно: вітання, прощання, вибачення, запрошення, побажан­ня тощо.

Ці формули у процесі мовлення не створюються, а відтворюються в типових комунікативних ситуаціях, що полегшує спілкування.

Попри шаблонність етикетних фраз і почасти риту­альний характер їх уживання, мовленнєвий етикет має важливе значення для життєдіяльності суспільства і функціонування мови. Саме в ньому найпомітніше ви­являються стан мовної культури, духовні цінності, етичні орієнтації суспільства, характер взаємин між людьми. Це та сфера мови й культури, до якої мають причетність усі члени суспільства, на яких соціальних щаблях вони б не перебували.

Часто мовленнєвий етикет, культура спілкування впливають на поведінку співрозмовників більшою мірою, ніж предметний зміст мовлення. Етикетність спілкування полягає не тільки в нормативному застосу­ванні формул етикету в стандартних ситуаціях. Вона охоплює комунікативну поведінку людини загалом. То­му етикетність мовлення іноді називають куртуазністю (франц. courtois — витончений, люб’язний) людського спілкування. Адже і за межами етикетних ситуацій вер­бальне (і невербальне) мовлення може мати прикмети, які засвідчують ввічливість, тактовність, доброзичли­вість у ставленні до адресата, або створювати про мовця враження невихованого, нетактовного, грубого.

Етикет спілкування — явище загальнолюдське. Водночас йому притаманні етнічні особливості, націо­нальна своєрідність. Це спричинено, з одного боку, спе­цифікою природно-кліматичних умов, способами госпо­дарювання, контактами з іншими народами, впливом релігії, рівнем культурно-цивілізаційного розвитку то­що, а з іншого — вдачею, темпераментом, ментальністю, національним характером народу. Наприклад, мовлен­нєвий етикет українців свідчить про їхню побожність, шану до батьків, жінки, демократизм, емоційність, ес­тетизм, делікатність тощо.

У зв’язку з ідіоетнічністю мови навіть між, здавало­ся б, цілком однаковими за значенням етикетними сло­вами і виразами різних мов немає повної еквівалентнос­ті. Американський письменник М. Вілсон, зіставляючи англійську і російську мови, зауважує: «Насправді по-жалуйста так само подібне доplease, як фраза Я кохаю вас, моя люба до фрази Одружімося!».

Мовленнєвий етикет моделює поведінку людини — і спонукає її у певній ситуації поводитись у відповідний спосіб. Для вираження і сприйняття категорії ввічливості важливо, в яких формах вона втілюється: в прямих чи непрямих мовленнєвих актах. Так, голландський до­слідник П. ван дер Війст пише про труднощі, які часто наявні у голландсько-французьких переговорах: гол­ландці формулюють свою позицію і свої пропозиції пря­мо, не вдаючись до стратегій ввічливості; французи ж, навпаки, використовують значний набір таких страте­гій. Тому французи часто розцінюють комунікативні стратегії голландців як неввічливі, непродумані, спон­танні, «діяння в лоб» тощо.

Немає в голландському діловому мовленні і звороту «будь ласка»; на німців це справляє враження невихо­ваності. Насправді це лише свідчення того, що в проце­сах міжкультурної комунікації мовці підсвідомо вико-ристовують  моделі  спілкування,   притаманні  їхній культурі Важливою складовою національної (етнічної) етикетизації спілкування є комунікативні табу.

Комунікативне табу— мовні, тематичні та контактні заборони у спілкуванні.

У кожній культурі існують свої комунікативні табу.

Мовні табу — це заборона вживання у мовному спілкуванні носіїв певної культури окремих слів і словосполучень. Тематичні табу — повна заборона для окремих осіб розмов на певну тематику у кон­кретних ситуаціях спілкування. Контактні табу — це заборона на будь-які форми міжособистісного спіл­кування.

Серед мовних табу найпоширенішими є заборони на вживання нецензурних слів. Але в різних культу­рах спостерігаються також заборони на вживання пев­них імен і термінів спорідненості. Отже, мовний етикет, попри наявність спільних структурних елементів у багатьох етносів (формули ві­тання, прощання, висловлювання співчуття тощо), має національно-культурну специфіку. Знання цієї специ­фіки — важлива складова комунікативної компетенції носія інших культурно-мовних традицій, необхідна умова успішної міжкультурної комунікації