Аспекти перекладознавства

Аспекти перекладознавства

Сучасне перекладознавство вивчає процес і результати перекладу із різних точок зору, застосовуючи методи дослідження різних дисциплін. В залежності від проблеми, що вивчається, на перший план виступають різні методи: так, наприклад, аналіз феномену еквівалентності вимагає лінгвістичних методів, естетичні і стилістичні проблеми не можна вирішити без вдавання до літературознавчих методів.

Традиційно наукова література з перекладознавства дозволяє виокремити 10 основних аспектів перекладознавства (класифікація аспектів перекладознавства запропонована В. Коллером: Koller W. Einführung in Übersetzung Swissenshaft. –Wiesbaden, 1977 – S. 125-128):

1. Загальна теорія перекладу

систематизує і обґрунтовує висновки із конкретного досвіду перекладу, намагається узагальнити уявлення про процес перекладу та його результати, досліджує причини, умови та чинники, релевантні для феномену перекладу.

Загальна теорія перекладу, спираючись на практичний досвід і, в свою чергу, сприяючи усвідомленню перекладачем того, що він робить, прагне відповісти на головні питання: як можна в узагальненому вигляді уявити процес перекладу? Чи можливий переклад взагалі і чим забезпечується така можливість? Які лінгвістичні та екстралінгвістичні чинники лежать в основі процесу перекладу? Які об’єктивні закономірності властиві перекладу і як вони поєднуються із суб’єктивними факторами? Яким чином можна узагальнити та описати методи подолання перекладацьких труднощів? Чим зумовлені вимоги, які ставляться до перекладу різних типів текстів, а також текстів, які призначені для різних груп реципієнтів? У чому полягає сутність еквівалентності і які умови її досягнення?

Якщо розглядати теорію перекладу в історичному зрізі, то виявляється, що суть відповідей на вищенаведені питання була нерозривно пов’язана із запитами суспільства та його поглядами на переклад.

2. Спеціальна теорія перекладу

Процес перекладу – це процес, пов’язаний з мовленнєвою реалізацією двох мов. Перекладознавство, орієнтований на конкретну пару мов (скажімо, англійська та українська), описує потенційні варіанти відповідників між цими мовами (еквіваленти), а також чинники їх вибору. При цьому ставляться та вирішуються такі завдання:

1)      Розробка теоретичних засад для опису відношень еквівалентності, як загальних, так і пов’язаних із певними мовними одиницями

2)      Зіставлення двох мов на фонетичному, морфемному, морфологічному, синтаксичному, стилістичному рівнях з метою вироблення потенційних одиниць еквівалентності.

3)      Опис на матеріалі двох мов окремих труднощів перекладу, пов’язаних із проблемними мовними явищами, які мають розбіжності в принципах оформлення в різних мовах, а також контрактивними явищами (напр. метафори, гра слів, історичне, соціальне та територіальне розшарування мови, екзотизми і ситуативні реалії)

3. Транслятологія тексту (Теорія перекладу, зорієнтована на текст)

Ті закономірності, які досліджує спеціальна теорія перекладу, реалізуються в текстах: вихідному тексті-джерелі (ВТ) та тексті-перекладі (ТП). В залежності від типу тексту, а також комунікативної ситуації ці тексти підпорядковуються певним лінгвостилістичним нормам і залежать від специфіки джерела тексту і адресата тексту.

У зв’язку з цим, транслятологія тексту ставить перед собою такі завдання:

a)      розробка теоретичних засад та методології опису відношень еквівалентності, пов’язаних із текстовою реалізацією мовних одиниць із типом тексту;

b)      розробка методики перекладацького аналізу тексту і текстової типології, зорієнтованої на переклад, а також перекладацьких проблем, пов’язаних із текстом та його типом;

c)      аналіз та зіставляння тексту-джерела та тексту-перекладу з метою вироблення, систематизації і кореляції мовних, стилістичних і текстових ознак вихідного тексту та їх відповідників у тексті перекладу;

d)      опис і контрактивні дослідження норм мовного та стилістичного оформлення текстів, які належать до різних композиційно-мовленнєвих форм, на матеріалі ТД і ТП, а також на матеріалі паралельних текстів;

e)      розробка транслятології окремих типів тексту.

4. Теорія процесу перекладу (Процесуальна транслятологія)

В межах цього надзвичайно популярного останнім часом аспекту перекладу досліджуються ментальні процеси перекладу. Передусім вчених цікавлять стратегії, які обирають перекладачі на етапах сприйняття, розуміння, аналізу тексту оригіналу, і далі прогнозу перевираження, власне перевираження і особливості формулювання тексту перекладу.

Дослідження включать методики вибіркового спостереження за процесом роботи професійних перекладачів, а також експериментальну роботу, в якій беруть участь як професійні перекладачі, так і початківці.

5. Теорія окремих видів перекладу

Специфіка, пов’язана з двома провідними видами перекладу – усним та письмовим – породила напрям, який досліджує особливості кожного із них на стадії процесу і на стадії результату, а також випадки інтеграції і межі цих основних видів перекладу. Теорія окремих видів перекладу тісно пов’язана із дидактикою перекладу.

Останнім часом активно розробляють теорію «машинного», тобто комп’ютерного перекладу, яка передбачає особливий рівень формалізації явищ перекладу та створення перекладацьких комп’ютерних програм.

6. Наукова практика перекладу

Методика та критерії наукової критики перекладу базуються на результатах досліджень всіх чотирьох вищезазначених напрямів перекладознавства. Основним інструментом наукової критики перекладу слугує поняття еквівалентності, яке застосовується до конкретних результатів перекладу.

Центральною проблемою цього напряму є вироблення об’єктивних наукових критеріїв оцінки текстів перекладу, в тому числі і дослідження феномену варіативності художніх текстів (наявність декількох еквівалентних варіантів перекладу). Критика перекладу, яка тривалий час існувала у вигляді суб’єктивної, оцінюваної есеїстки, стає в результаті застосування до неї досягнень теорії перекладу в один ряд із іншими аспектами перекладу.

7. Прикладне перекладознавство

покликане забезпечувати безпосередню перекладацьку практику. Його завданням є розробка та вдосконалення різних посібників для перекладачів: тлумачних, одномовних та двомовних словників, лінгвокраїнознавчих словників, довідників перекладача.

8. Гуманітарне розуміння перекладу

У різні історичні епохи видатні діячі культури включали проблеми, пов’язані з перекладом, в контекст своїх досліджень. Лінгвісти, літературознавці, письменники намагались трактувати переклад стосовно свого часу. Вони займались і виясненням причин специфіки і зміни поглядів суспільства на переклад, дослідженням причин і особливостей розвитку перекладацької теоретичної думки. Сюди можна віднести і праці, присвячені філософії перекладу, розумінню естетичної цінності перекладу.

9. Історія перекладу

Свою історію має як практика перекладу, так і його теорія. Тому в межах цього напряму досліджуються і погляди на переклад, і самі результати перекладу.

Серед питань, які вивчає історія перекладу передусім слід зазначити такі:

I.      Історія перекладу як виду діяльності від її витоків до наших днів. Роль перекладу для різних історичних епох.
II.      Національні теорії перекладу.
III.      Історія перекладацьких взаємозв’язків різних культур.
IV.      Історія культурного збагачення через переклад окремих творів, творчості окремих авторів, окремих жанрів, літературних напрямів.
V.      Аналіз і оцінка окремих перекладацьких досягнень в перекладацькому контексті.
VI.      Творчість окремих перекладачів.

10. Дидактика перекладу

Дидактика перекладу включає в себе як теоретичні розробки з методики викладання перекладу, так і практичні посібники, які опираються на ці теоретичні засади. Вона враховує досягнення всіх вищезазначених аспектів ПЗ.

Дидактика розвивається разом із психолінгвістикою, методикою викладання іноз. мов, а також загальною дидактикою (теорією навчання). Завданням її є побудова оптимальної моделі забезпечення перекладацької проф.. компетенції.